НА ШЛЯХУ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО МИСЛИВСТВА

3 жовтня 2023

Останнім часом ведеться багато розмов про реформування мисливської галузі, про необхідність докорінно змінити ставлення суспільства до мисливців, полювання і до мисливського господарства в цілому. Відродити традиції та культуру мисливства, змінити у кращий бік ставлення громадськості до мисливців. Розбудити мовчазливе ставлення мисливців про своє природне єство, свою сутність у ставленні до довкілля, щоби плекати позитивну суспільну думку громадськості про мисливство. Але з чого потрібно починати, що потрібно робити щоб змінити суспільну думку про мисливців та полювання в цілому. Деколи надто боляче про це розмовляти, але воно і не дивно, що не завжди в суспільстві панує позитивна думка про мисливців і полювання. Те, як проводиться полювання, як воно починається і як воно завершується. Не всі наші мисливці займаються повноцінним, здоровим відпочинком щоби залишити добрі спогади про день полювання. Щоб влучним пострілом вполювати хороший трофей, не пропустити нагоди покепкувати з товариша, чи вміло поквитатися жартом навзаєм. Тому, що більшість з так званих «мисливців» ходить полювати не за трофеєм, а за куском м’яса. Частенько люблять «погуляти» вночі на різноманітних транспортних засобах, в недозволених місцях, в недозволений час з приладами нічного бачення, тепловізійними та іншими незаконними засобами полювання. Деколи такий вихід на незаконне полювання, себто браконьєрство, завершується трагічно. Власне через таких порушників і псується репутація усіх порядних мисливців. Щоб спростувати таку негативну тенденцію суспільства, на мою думку, потрібно починати з культури, етики і звичаїв полювання. Культура - багатогранний процес, це осібне виховання, хід формування свідомості, формування особистості, її поведінки в колективі та її ставлення до оточення і тварин. Відповідно зворотній хід, це формування загальної думки про особистість, її вподобу тощо. Окремі мисливські колективи самотужки стараються запровадити на своїх теренах те, що вони побачили за кордоном, чи почули від соратника мисливця, або іноземного мисливця. Мало хто намагається сформувати позитивний образ мисливця, обговорюючи цю тему через мас-медіа. Зазвичай суспільство дізнається про мисливців, чи полювання коли щось трапилося, і то погане. Про таку подію будуть висловлюватися чимало і з осудом. При тому мало кому відомо, що завдячуючи мисливцям збережено, відтворено і примножено не один десяток звірів і птахів нашої держави, які були на грані зникнення. І про це мало хто знає тому, що мисливці не з рупором в руках виголошували про це. Крім того є дуже велика різниця між м’ясниками-браконьєрами і ловцями - мисливцями. Адже один і другий бере зброю і йде свідомо, но… один на порушення - інший на полювання. Ось тут ця мораль, ця велика різниця між браконьєрами та мисливцями. Це і є етика мисливця. А браконьєр – це озброєний злочинець, який свідомо, порушуючи закони і моральні принципи, іде на безчинство в угіддя з однією метою – вбити звіра. Але на жаль не всі це розуміють і розпізнають. Справжні мисливці, у своєму лексиконі, використовують слово «здобути», «вполювати» звіра. Ті, хто незаконно полює – це браконьєри, злодії, вбивці, які заради наживи, заради м’яса та грошей вбивають дичину, і вони жодного відношення не мають до мисливців. І ще одне зіставлення. Мисливці з давніх-давен не закочували рукава, коли білували звіра, цим вони відрізняли себе від м'ясників. Також не прийнято в мисливському оточенні говорити кров, а фарба. Після добування звіра, мисливець підходив до нього, знімав шапку, ставав на коліна, клав гілочку, чи жменю трави до рота добутого звіра, віддаючи таким чином останню данину тварині засовуючи йому в рот останній «кус». На жаль сьогодні, традиції наших родоначальників втрачені. Отому давню мисливську культуру та звичаї, ритуали і просто - мисливський етикет необхідно відроджувати та впроваджувати у життя наново. Перш за все у самих мисливців повинен бути римейк, себто нові версії втраченої частки автохтонної культури, бажання до церемоній, культури і порядку. До цієї справи потрібно залучати і державні, і громадські, навчальні і наукові заклади і інші установи. які би частково взяли на себе цю нішу, і централізовано крок за кроком втілювала бажане у дійсне. У теперішній час в нас немає таких організацій. У країнах заходу щоби стати мисливцем потрібно найменше півтора року навчатися мисливству. Кандидат у мисливці навчається не тільки біології звірів, а вчиться надавати невідкладну допомогу, оцінювати трофеї, кінології (собаківництву), культурі полювання, стрільбі тощо. І тільки після проходження практики у мисливському колективі, де за нього поручиться не менше трьох мисливців, здає іспит і може отримати мисливське посвідчення. Тоді він має шанс стати членом мисливського колективу, який прийме його у свої лави. У нас, на жаль, кандидатів у мисливці нічого подібного не навчають. Здебільшого приходить бажаючий стати мисливцем, здає іспит і на цьому завершується його підготовка стати мисливцем. Отож мабуть у нас найкращі мисливці це ті, хто з покоління в покоління продовжує батьківську, чи дідівську справу, цебто полює. Але таких людей мало. Вони яскраво різняться від решти мисливців. Мабуть через те наша мисливська культура бажає бути кращою. Подібно наведеному вище сьогодні доречно порушити питання відродження національних мисливських традицій. Мисливство в Україні має глибоке коріння починаючи від княжої доби, а можливо і швидше. У нашій древній державі, на Русі, в одній з перших в Європі було врегульовано полювання. Тисячу років тому у Києві написана князем Ярославом Мудрим «Руська Правда» регулювала право власності на землю, ліси, домашніх тварин, звірів та право полювання. Були прописані способи ловів різних видів звірів і передбачено покарання, штрафи за порушення прописаних звичаєвих правил, передбачених «Руською Правдою». Маємо надію, що за допомогою небайдужих мисливців, симпатиків мисливства, науковців ми зможемо частково відродити вітчизняну мисливську культуру, звичаї і традиції наших предків. Започатковані мисливські фестивалі багато доброго і корисного зробили для пропагування мисливської культури. Але війна, введення воєнного стану, внесли свої корективи у дальший розвиток задуманого. Отже потрібна наша перемога над ворогом і після того з новим силами до нових звершень. Віримо в нашу перемогу і у те добре та красиве, що прийде до нас після нашої перемоги. Переможемо, відновимо, відбудуємо, захистимо!   Василь Бурмас   Заступник начальника відділу  охорони, захисту лісу та мисливського господарства  Західного міжрегіонального управління ЛМГ